Інтерв’ю з кандидатом в народні депутати України Олександром АНДРЄЄВИМ

Пане Олександре, напевно традиційне для такого роду інтерв’ю питання: НАВІЩО? Чому Ви вирішили піти до Верховної Ради України?

- Боюсь в такому випадку традиційно відповісти (сміється). Насправді я до цього рішення йшов майже 5 років. За родом своєї діяльності я досить часто буваю у Верховній Раді, де опрацьовую законопроекти. Саме під час опрацювання чергового проекту і проведення запеклих дебатів з окремими народними депутатами я замислився: скільки можна щось доводити якомусь одному депутату, який витягне з тебе всі соки, а потім усе буде видавати виключно як своє надбання?! У мене багато ідей, багато напрацювань, які можуть бути корисними не лише для якоїсь окремої верстви населення, а для всієї країни.

- За даними ЦВК на цих виборах по мажоритарних округах зареєстровано майже 3 тисячі кандидатів. Чим Ви принципово відрізняєтесь від загалу? Чому за Вас можна віддати свій голос виборцю?

- Найголовніше те, що я не йду у парламент, щоб захистити свій бізнес або сховатись від правосуддя «депутатською недоторканістю». У мене немає «волохатої лапи» (до речі, я й у державній службі кар'єрними сходами просувався завдяки лише власним знанням, старанності та працьовитості), за мною не стоять партії. Я йду на вибори за підтримки нашої громадської організації, яка об'єднує професіоналів, що закінчили президентську Академію державного управління, науковців і просто людей, які небайдужі до долі країни та прагнуть її розквіту. Проаналізуйте склад Верховної Ради.

- Ви там багато побачите людей, які професійно знають, як керувати державою?

- Дійсно, там багато розумних людей, але вони бізнесмени, багато з них є професійними топ-менеджерами великих підприємств. Проте керувати заводом - не те ж саме, що керувати державою! Виробляти та приймати управлінські рішення, за якими буде працювати підприємство, - це не те саме, що виробляти та приймати рішення і закони, за якими буде жити вся країна!

- Ви є представником центрального органу виконавчої влади, а практично в усіх жителів країни є "стійкий" стереотип, що влада - це корупціонери, бездарі, які роблять лише те, що здирають з людей гроші. Не боїтеся, що місце Вашої роботи зіграє проти Вас на виборах?

- Ви знаєте – не боюсь (впевнено). Справа в тому, що, по-перше, я працюю в органі, який сам по собі не є класичним органом влади. Наш Комітет, а тепер Службу, завжди вважали ізгоєм в системі органів влади, тому що ми відстоюємо інтереси не міністерств та відомств, а підприємців. По-друге, у населення таке ставлення до чиновників сформувалося здебільшого завдяки діям місцевої влади, яка безпосередньо надає певні послуги, – а це поле для хабарів, внаслідок чого, звісно, й формується недовіра, негатив. Я ж є представником прошарку держслужбовців, діяльність яких не залежить від політичної кон’юнктури. За час моєї роботи як мінімум тричі змінювався політичний вектор, але ми створювали продукт, який було спрямовано виключно на благо підприємців. Я гордий тим, що ми спромоглися переконати керівництво держави у нашій правоті й змогли запровадити та реалізувати ряд принципових реформ у сфері державної реєстрації, ліцензуванні, дозвільній системі та сфері нагляду (контролю) тощо.

- Хто ваш виборець?

- Той, кого не купиш відремонтованою під вибори лавочкою (сміється). Думаю, це молодь та люди середнього віку, чиє особистісне формування відбувалося під час та після розпаду СРСР, і які розуміють, що все в цьому житті залежить лише від них самих, розуміють, що необхідно розраховувати лише на власні сили. Мої виборці - це люди, які розуміють, що без відповідної освіти, знань та досвіду їм в житті не пробитися і не досягти успіху. Мої виборці - це люди, які бажають жити яскраво та гідно, які хочуть, щоб їх поважали не лише друзі і сусіди, а й держава (як би пафосно це не звучало). Мої виборці - також люди старшого покоління, які нарешті усвідомили, що їхня підтримка не може полягати в продовольчих пайках суто "під вибори"; люди, які розуміють, що обирати треба того, хто знає, як живе пенсіонер з 800 гривнями на місяць і купою болячок, витрати на лікування яких в три-п’ять разів більше, і хто знає, що не всі пенсіонери мають сім’ї, які можуть їх підтримати, а отже потребують будь-якої, проте постійної підтримки.

- Які завдання Ви перед собою ставите? Які пріоритети? Що плануєте зробити для виборців конкретного мажоритарного округу і для всієї країни, адже статус парламентарія передбачає бути народним депутатом всієї України, а не одного округу?

- Ви праві. Я, напевно, не зовсім вписуюсь у звичайний для нашої держави образ кандидата, бо я не обіцяю виборцям, що, коли стану депутатом, в них будуть безперебійно працювати ліфти. Я не обіцяю, що одразу ж у них заблищать під'їзди, на сходах горітимуть лампочки. Ну і таке інше… Я цього не роблю тому, що це все налагодити вони можуть самі, об'єднавшись і домовившись між собою. Моє завдання - забезпечити їм відповідне законодавче поле, дотримання всіма органами влади прав мешканців міст та селищ, й забезпечити сприяння держави у реалізації усіх без винятку прав людини та громадянина, які закріплено Конституцією України. Часи, коли «партія за нас подбає» пройшли. Єдине, що я точно можу пообіцяти, так це особисту підтримку будь-яких ініціатив "знизу". Більш того, я готовий особисто брати участь у заходах з благоустрою Оболоні (бо я пам’ятаю її молодою і красивою).

- А зараз Оболонь стара і некрасива?

- Ви даремно іронізуєте. Нерозумно говорити, що вона вся "зістарилася". Ми ж бачимо її шикарні новобудови, відновлені парки, сквери, інфраструктуру, що розбудовується. Бачимо набережну, яка може конкурувати з будь-якими європейськими "променадами". Проте давайте подивимось на житло сімдесятих-вісімдесятих років. Коли я переїхав на Оболонь, у 1978 році, й зростав разом з нею, по всій її території я бачив "молоду і квітучу дівчину". Причому навіть пустирі, яких на Оболоні було безліч, мені здавались "зоною відпочинку" і "місцем для пригод". А що ми бачимо наразі? Обшарпані та латані будинки, розбиті дороги, хаотичне скупчення автівок. А натицькані у дворах новобудови, проекти яких не завжди продумано з точки зору відстані між будинками та підземними паркінгами? Жах! Саме участь у впорядкуванні я готовий брати особисто (як організаційно, так і матеріально), але – НАГОЛОШУЮ! - виключно у разі такої ініціативи відповідної громади. Я вважаю так: якщо мешканці чекають на те, коли їм хтось щось принесе й вгадає їх потреби, але самі не докладають з цього приводу жодних зусиль, то вони й не потребують жодних змін. До речі про житло. А вірніше - житловий фонд. Усім відомий той "сумний" стан житлових будинків (й Оболонь тут навряд відрізняється від інших житлових масивів епохи масової забудови). Вважається, що це справедливо кидати людей виживати й викручуватись зі складних ситуацій, пов'язаних із практично зношеними комунікаціями. Забезпечити законодавче підґрунтя - це добре, але ж є проржавілі труби, які не знаходяться у власності того ж ОСББ!

- Який Ви бачите вихід?

- Ще 10-20 років, і «запроектоване» життя будинків закінчиться. А ось тут я не буду оригінальним: єдиний вихід - це заміна старого житла на нове. Подивіться: наразі в Москві майже не залишилось "хрущовок" – на їх місці виросли висотки. А у нас це питання лише обговорюється, причому вже багато років. Зрозуміло, що просто так старі будівлі не знесеш, бо вони є приватною власністю, проте ж держава може законодавчо забезпечити такі умови, що заміна старих будинків (до речі, з усіма прилеглими комунікаціями) на нові буде вигідна як дійсним власникам житла, так і забудовникам нового. Я підтримую взаємовигідний підхід у вирішені цього питання.

- Якими будуть Ваші перші кроки як народного депутата у разі обрання?

-Розумієте, я міг би зараз наговорити вам усього того, що написано у мене в програмі. Однак треба розуміти, що рішення приймаються в залі 450 народними депутатами. Тому всіма моїми ідеями необхідно "заразити" як мінімум 226 депутатів, щоб відповідне рішення було схвалено. А як я вже казав, напрацювань та ідей у мене ого-го! (сміється) Якщо ж серйозно, то я все ж таки буду зосереджуватися на питаннях підприємництва. Це мені ближче і на цій темі я знаюся. Й, на моє глибоке переконання, коли малий та середній бізнес підняти з колін, надходжень до бюджету від їх діяльності буде достатньо для багатьох соціальних зобов'язань держави. Я переконаний, що за наявності нормальних законів країну можна вивести з кризи за декілька років.

- Тобто "соціальних" ініціатив від вас не слід очікувати?

- Ну чому ж? Знаєте коли ліквідовували Держкомпідприємництво, дуже багато моїх колег, професіоналів високого ґатунку, залишились без роботи і пішли «на біржу». З одного боку ситуація банальна – таких випадків у країні тисячі. Але вони виявилися повністю беззахисними… З одного боку, нібито все гаразд: і гроші платили, і роботу пропонували, але насправді вони нікому не були потрібні, вони були ізгоями. Я думаю у соціальному захисті безробітних треба змінити підходи.

- А що ви скажете щодо пенсіонерів? Я би принципово підійшов до вирішення питання підтримки пенсіонерів. Я робив би це не через підвищення розміру пенсій, а через забезпечення персоніфікованої допомоги. Будемо відверті: в бюджеті грошей немає, й говорити про можливість підвищення розміру пенсій на якійсь суттєві 500 гривень – це буде черговий популізм. А підвищення пенсій на 100 гривень взагалі нічого не вирішує. Ну наприклад, усі без винятку пенсіонери левову частку пенсій витрачають на ліки. То чому б не зробити їм персоніфіковану допомогу шляхом продажу за мінімальними цінами ліків вітчизняного виробництва у визначених аптеках? Шляхи компенсації виробникам можна відпрацювати, щоб й виробники не страждали, й великої шкоди бюджету не завдати. Як на мене, тут можна говорити й про підтримку вітчизняного виробника, й про підтримку соціально незахищених верств населення.

- Ви пережили ліквідацію Держкомпідприємництва. А як ви вважаєте, чи досить ефективною була реформа у системі державних органів, яку було проведено останніми роками?

- Ефективність реформи покаже час, проте, як ми бачимо, рахунок на сьогодні не на користь реформи. На мій погляд, якість державної служби має досягатись не через просте скорочення, а через її оптимізацію і розумний перерозподіл повноважень. Державна служба має бути престижною: з певними преференціями, але й з жорстким покаранням за порушення. Усвідомлення свого статусу і можливість його втрати з негативними наслідками дозволить звести до мінімуму корупцію.

- Ви жодного слова не сказали про освіту та науку. Чи це вам взагалі нецікаво?

- Не можу сказати, що мене не цікавлять проблеми науки та освіти. Це трохи некоректне формулювання. Просто є люди, які на цьому знаються краще за мене. Єдине, в чому я переконаний, - спостерігаючи за тим, як гинуть наші науково-дослідні інститути (а не всі вони були дармоїдами), - це в необхідності перерозподілу наукового потенціалу, бази: у переведенні частини потужностей до відповідних вищих навчальних закладів. Це надасть змогу зберегти від розкрадання те, що ще залишилося, й, навпаки, посилити науковою базою навчальний заклад, простимулювати молодих фахівців для проведення наукових досліджень. Я із великим сумом дивлюсь, як практично вмирає такий науково-промисловий «монстр», як Інститут ім. Є.О.Патона, в якому я починав свій трудовий шлях електромонтером. Наразі там допрацьовують своє лише пенсіонери. Молоді науковці на роботу не приходять, а старих взагалі скоро не залишиться, бо їм вже понад 60-70 років.

- Чого Ви ніколи не будете робити, будучи народним депутатом?

- Я не буду плазувати й стрибати з одного боку до іншого, не буду переходити заради власної вигоди з однієї фракції до іншої, обіцяти те, що ніколи не виконаю, дурити людей й хизуватися силою. Також я обіцяю бути «у зоні досяжності» для кожного виборця й залишатися небайдужим до проблем громадян. У мене є певні переконання, яких я буду дотримуватися, й робити все можливе, щоб країна дійсно стала самодостатнім і рівним гравцем на світовому ринку.

- І наостанок Ваші побажання/коментарі?

- Я хочу звернутися не лише до виборців, які мешкають на Оболоні, а й до всіх виборців, до всіх свідомих громадян України – прийти на виборчі дільниці 28 жовтня та зробити свій вибір. Ваш голос має значення і його мають почути всі. Ми заслуговуємо на те, щоб жити краще, але за це треба боротися власними силами. Бажаю всім міцного здоров’я й наснаги!